4. “еор≥њ вартост≥

¬изначенн¤ ц≥нност≥ товару у матер≥ально-речов≥й форм≥, у форм≥ послуги чи ≥нформац≥њ - одне з головних завдань економ≥чноњ теор≥њ, ¤ке намагаютьс¤ розв'¤зати економ≥сти р≥зних шк≥л ≥ напр¤м≥в прот¤гом ус≥Їњ св≥домоњ ≥стор≥њ людського бутт¤. ѕ≥дход≥в до визначенн¤ ц≥нност≥ товару ≥снуЇ багато, кожен з них ірунтуЇтьс¤ на певн≥й теор≥њ, серед ¤ких найб≥льш поширеними Ї теор≥њ трудовоњ вартост≥, граничноњ корисност≥, попиту й пропозиц≥њ, фактор≥в виробництва, ≥нформативна.

“рудова теор≥¤ вартост≥. ѕ≥дх≥д, зг≥дно з ¤ким за основу ц≥нност≥ товару беруть к≥льк≥сть витраченоњ прац≥, д≥став назву варт≥сного, а теор≥¤, на ¤к≥й в≥н заснований - варт≥сноњ. ќснови вченн¤ трудовоњ теор≥њ вартост≥ заклали англ≥йськ≥ економ≥сти ”.ѕетт≥, ј.—м≥т, ƒ.–≥кардо. јле найб≥льш повно њњ розробив  .ћаркс. –озкриваючи еволюц≥ю форми вартост≥, в≥н дов≥в, що форма вартост≥, хоча вона реально й ≥снуЇ, безпосередньо не сприймаЇтьс¤, а ви¤вл¤Їтьс¤ лише у м≥нових в≥дносинах. “овар набуваЇ форми вартост≥ лише при з≥ставленн≥ з ≥ншими товарами. —в≥тов≥й економ≥чн≥й науц≥ в≥дом≥ й ≥нш≥ теор≥њ вартост≥: т≥, що в центр уваги ставили витрати, ≥ т≥, що перем≥стили його на к≥нцев≥ результати виробництва.

 р≥м трудовоњ вартост≥, до "витратних" концепц≥й належать також теор≥¤ витрат виробництва ≥ теор≥¤ трьох фактор≥в виробництва. ѕредставники теор≥њ витрат виробництва (–.“орренс, Ќ.—ен≥ор, ƒж.ћ≥лль) розгл¤дають витрати виробництва ¤к основу м≥новоњ вартост≥ ≥ ц≥н, вважаючи, що нова варт≥сть створюЇтьс¤ не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

‘ранцузьк≥ економ≥сти першоњ половини ’≤’ ст. ∆.Ѕ.—ей ≥ ‘.Ѕаст≥а трактували формуванн¤ вартост≥ в процес≥ виробництва ¤к результат витрат трьох його основних фактор≥в: прац≥, кап≥талу, земл≥. ¬с≥ вони беруть р≥вноправну участь у створенн≥ вартост≥.  ожний з цих фактор≥в "створюЇ" в≥дпов≥дну частину вартост≥: прац¤ - зароб≥тну плату, кап≥тал - в≥дсоток, а земл¤ - ренту.

“еор≥¤ граничноњ корисност≥. ќсновою ц≥нност≥ товару теор≥¤ граничноњ корисност≥ вважаЇ ступ≥нь корисного ефекту, ¤кий в≥н приносить споживачу. ÷ей напр¤м економ≥чноњ теор≥њ виник у останн≥й третин≥ минулого стол≥тт¤. Ќайб≥льш в≥домими його представниками були ”.ƒжевонс, ј.ћаршал,  .ћенгер, ‘.¬≥зер, ≈.Ѕем-Ѕаверк, ƒ. ларк. √оловна ≥де¤ даного п≥дходу пол¤гаЇ в тому, що зведенн¤ вартост≥ до витрат (самоњ прац≥ чи прац≥, земл≥, кап≥талу) Ї неприйн¤тною, тому що не даЇ змоги врахувати корисн≥сть товару. ¬арт≥сть на њхню думку, визначаЇтьс¤ суб'Їктивною граничною корисн≥стю останньоњ реальноњ одиниц≥ певного блага.

Ќаприклад, у на¤вност≥ Ї певний обс¤г матер≥альних благ. ѕерша одиниц¤ цього блага задовольн¤тиме найб≥льш пост≥йну потребу, друга - вже задовольн¤Ї менш наст≥йну потребу, трет¤ - ще меншу потребу ≥ т.д., аж поки потреба не буде задоволена повн≥стю. ќстанн¤ одиниц¤ блага, ¤ка задовольнила найменшу потребу людини, становитиме граничну корисн≥сть. Ќаприклад, людину мучить спрага. ѕерша скл¤нка води задовольн¤Ї њњ найсильн≥шу потребу, друга - меншу, а трет¤ - повн≥стю задовольн¤Ї потребу у вод≥. “рет¤ скл¤нка води становить граничну корисн≥сть, бо б≥льше потреби у вод≥ людина вже не маЇ.

 орисн≥сть блага пол¤гаЇ у здатност≥ задовольн¤ти потреби ≥ в м≥ру њњ задоволенн¤ корисн≥сть блага знижуЇтьс¤.  ожна наступна одиниц¤ блага, ¤ка задовольн¤Ї найменш суттЇву потребу, становить граничну корисн≥сть. —аме вона ≥ визначаЇ ц≥нн≥сть товар≥в ≥ в к≥нцевому п≥дсумку њх ринкову ц≥ну.

Ќа основ≥ пон¤тт¤ граничноњ корисност≥ обірунтовуютьс¤ так≥ пон¤тт¤, ¤к граничн≥ витрати, граничний дох≥д тощо. ÷≥ терм≥ни широко застосовуютьс¤ у граничному анал≥з≥. ќстанн≥й ірунтуЇтьс¤ на тому, що в основ≥ будь-¤кого економ≥чного р≥шенн¤ лежить виб≥р. ” цьому вибор≥ той, хто приймаЇ р≥шенн¤, з≥ставл¤Ї додатков≥ витрати ≥ одержаний дох≥д. ƒодатков≥ витрати зд≥йснюютьс¤ у межах граничного доходу.

“еор≥¤ попиту ≥ пропозиц≥њ. ѕредставники цього напр¤му в економ≥чн≥й науц≥ вважають, що реальна ц≥нн≥сть товару дор≥внюЇ фактичн≥й ц≥н≥, ¤ка встановлюЇтьс¤ на ринку в≥дпов≥дно до попиту ≥ пропозиц≥њ товар≥в (послуг). ѕопит ≥ пропозиц≥¤ Ї реальним в≥дображенн¤м стану ринковоњ економ≥ки, в ¤кому протисто¤ть ≥нтереси господарюючих суб'Їкт≥в - покупц≥в ≥ продавц≥в. —пособом розв'¤занн¤ ц≥Їњ суперечност≥ Ї формуванн¤ ринкових ц≥н, що веде до встановленн¤ р≥вноваги м≥ж попитом ≥ пропозиц≥Їю, а отже, ≥ до в≥дтворенн¤ стимул≥в економ≥чних суб'Їкт≥в виробл¤ти ≥ купувати товари. ÷¤ ситуац≥¤ можлива ≥ дос¤гаЇтьс¤ при таких ц≥нах ≥ обс¤гах товар≥в, коли обс¤г попиту в≥дпов≥даЇ обс¤гу пропозиц≥њ. —аме за таких умов утворюЇтьс¤ ц≥на р≥вноваги. –озвиток сучасноњ технолог≥чноњ революц≥њ, соц≥ал≥зац≥¤ виробничих процес≥в, перетворенн¤ ≥нформац≥њ в дом≥нуючий об'Їкт власност≥, основний ресурс виробництва, що вт≥люЇ в соб≥ переважно витрати ≥нтелектуальноњ робочоњ сили, прив≥в до по¤ви ≥ поширенн¤ серед зах≥дних досл≥дник≥в ≥нформац≥йноњ теор≥њ вартост≥.

Ќа сьогодн≥ в —Ўј, наприклад, на ≥нформативний сектор економ≥ки працюють 55 в≥дсотк≥в ус≥х зайн¤тих. √оловним джерелом вартост≥ стають не психоф≥зичн≥ зусилл¤ роб≥тника, а насамперед його ≥нтелектуальний потенц≥ал, знанн¤ ≥ досв≥д людини.

«г≥дно ≥нформац≥йноњ теор≥њ вартост≥ дом≥нуючим типом у структур≥ сусп≥льноњ прац≥ Ї не структурно розчленована, а ц≥л≥сна, переважно ≥нтелектуальна, озброЇна науковими знанн¤ми прац¤. "якщо знанн¤ у своњй системн≥й форм≥, - пише один ≥з засновник≥в ц≥Їњ концепц≥њ ƒ.Ѕелл, - застосовуютьс¤ у практичн≥й переробц≥ ≥снуючих виробничих ресурс≥в, то можна сказати, що саме вони, а не прац¤ виступають джерелом вартост≥".

–озгл¤нут≥ теор≥њ не сл≥д протиставл¤ти, адже кожна з них в≥дбиваЇ р≥зн≥ сторони економ≥чного житт¤, ≥ вс≥ вони справл¤ють вплив на ц≥нн≥сть. Ѕ≥льше того, житт¤ довело, що ц≥нн≥сть товару ≥нтегруЇ в соб≥ р≥зноман≥тн≥ фактори, в тому числ≥ витрати живоњ й уречевленоњ прац≥, ступ≥нь корисного ефекту, попит ≥ пропозиц≥ю тощо.

[√оловна]~[—ловник]~[«м≥ст]~[ѕопередн¤]~[Ќаступна]

‘орми сусп≥льного господарства. “оварне виробництво: умови виникненн¤ та характерн≥ риси
“овар ≥ його властивост≥
¬еличина вартост≥ товару
“еор≥њ вартост≥
 онтрольн≥ запитанн¤ ≥ завданн¤